2. Види податків в Україні

ПЛАН:

1. Система оподаткування в Україні

2.   Прямі і непрямі податки.

3.   Правовий статус податкових органів.

 

1. Система оподаткування в Україні

 

Однією з провідних складових податкової системи с система податків. Відповідно до положень Податкового кодексу України види податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України, поділяються на загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних належать такі податки й збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито:

6) екологічний податок;

7} ) рентна плата;

8) військовий збір:

До місцевих податків належать:

1) податок на майно (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортний податок, податок на землю);

2) єдиний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) збір за місця для паркування транспортних засобів;

2) туристичний збір.

Встановлення й скасування податків та інших обов'язкових платежів податкового характеру, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до положень Податкового кодексу України та інших законів України про оподаткування.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування в межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

Розмір та механізм справляння збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію встановлюються Кабінетом Міністрів України разом з Національною комісією регулювання електроенергетики України. Розмір та механізм справляння збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Встановлення і скасування спеціального збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, розмір та механізм справляння цього збору здійснюються відповідно до Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року.

Податки й збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Податковим кодексом України, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" від 18 вересня 1991 року, сплаті не підлягають.

Загальнодержавні податки й збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України та справляються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.

Такі податки й збори, як податок на нерухоме майно (нерухомість), плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності), податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки цих податків визначаються в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому окремі місцеві податки і збори, зокрема, комунальний податок, збір за припаркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.

2. Прямі і непрямі податки

 

Податкова система охоплює різні види податків. В основу їх класифікації покладені різні ознаки. Основну групу становлять прямі та непрямі податки.

Прямі податки призначаються безпосередньо на дохід та майно (пряма форма оподаткування).

До непрямих податків належать податки на товари та послуги, що входять до ціни товару або включені в тариф на послуги. Власник товару чи послуги, реалізуючи їх, отримує податкові суми, котрі перераховуються державі (непряма форма оподаткування).

До прямих податків відносять, наприклад, податок на прибуток корпорацій, що стягується в багатьох країнах (США, Великобританія, Франція). Цей податок сплачують лише фірми, що є юридичними особами. Так, у США його сплачують корпорації; з доходів від власного діла та партнерства він не стягується. У Германії податок з корпорацій поширюється на акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативи тощо. У цій же країні фірми сплачують ще один вид прямого податку - промисловий податок. Він установлюється на все, що є на підприємстві незалежно від його правової форми. Промисловий податок сплачує як сама фірма, так і її робоча сила. Його суму визначають, спираючись на дві величини - промисловий прибуток та промисловий капітал.

Непрямі податки, на відміну від прямих, безпосередньо не пов'язані з доходом чи майном платника. Об'єктом оподаткування - виступають товари чи послуги, коло яких постійно розширюється. Платниками непрямого податку є покупці і продавці. Значна його частка включається продавцем у ціну товару чи послуги. Найбільші можливості для підвищення цін на значну суму податку мають підприємства-монополісти. За високої внутрішньогалузевої конкуренції та наявності багатьох товарів-замінників, непрямий податок у певній пропорції розподіляється між продавцями та покупцями даного товару (послуги).

Ставки непрямих податків бувають тверді (на одиницю виміру товару) і у відсотках (як певна частка ціни товару). Уряду вигідніше призначати податки за процентною ставкою, оскільки зростання цін товарів забезпечує збільшення податкових надходжень до бюджету.

В економічній літературі розмежовують такі види непрямих податків: акцизи; фіскальні монопольні податки: мита на експортовані та імпортовані товари. У розвинутих країнах переважають акцизи.

За способом вилучення акцизи поділяють на дві групи - індивідуальні та універсальні. Індивідуальні акцизи збирають з окремих груп товарів, як правило, за твердими ставками з одиниці товару. На практиці цей вид податку називають по-різному. Наприклад, у США це "акцизний податок", а в Україні - "акцизний збір" Досить часто індивідуальні акцизи встановлюють на лікеро-горілчані напої, пиво, вино;. тютюнові вироби, бензин, сіль, цукор, чай тощо. У різних країнах таких товарів може бути більше або менше. Наприклад, в Японії їх налічується близько 600, у Германії - близько 20.

Сьогодні більш поширеним є універсальний акциз. Він існує у двох основних формах - податку з продажу (податку з обороту), наприклад, у США, Канаді, Австралії, та податку на додану вартість (ПДВ).

Податок з продажу безпосередньо встановлюється у вигляді відсотка до роздрібної ціни товару. Купуючи товар, покупець бачить оголошену роздрібну ціну товару, і знає, що він повинен заплатити за нього, скажімо, 6% податку від ціни.

Податок на додану вартість вперше було запроваджено в 1960 р. у республіці Кот-д'Івуар, у 1967 р. - у Данії, в 1968 р. - у Франції. Наприкінці 90-х років він був поширений майже в 50 країнах. Цей податок вираховується з частини вартості, доданої на будь-якій стадії виробництва чи обігу. Із суми податку, визначеної на тій чи іншій стадії вираховується податок на додану вартість, сплачений на попередніх стадіях, тобто податок на придбані вироби вираховується із податку на виготовлену з них продукцію. Коли товар продається кінцевому споживачеві, всі податкові суми звичайно містяться в загальній сумі. Зовні це виглядає так, нібито весь податок на додану вартість сплачує кінцевий споживач.

Ставка податку на додану вартість у різних країнах неоднакова. Так, у країнах Європейського Союзу вона коливається в межах 14-20% на основні групи товарів. Зокрема, у Германії його базова ставка встановлена в розмірі 15%. Для продуктів харчування, книжок, газет, громадського транспорту її знижено до 7%.

Межа між прямими та непрямими податками є до певної міри умовною. Так, стосовно суті податку на прибуток корпорації існують дві точки зору. Одна із них (традиційна) полягає в тому, що фірма, котра встановлює на свою продукцію ціни, що забезпечують максимальний прибуток, не має підстав змінювати ціни чи обсяг випуску, коли запроваджується податок на прибуток корпорації. Співвідношення ціни та обсягу цієї продукції, що забезпечує найвищий прибуток до вирахування податку, так і залишиться найбільш прибутковим і після того, як держава вилучить певний відсоток із прибутку фірми у вигляді податку на прибуток корпорації. Відповідно до цієї точки зору власники фірми змушені змиритися із зменшенням їхніх доходів на відповідну суму податку. Водночас існує й інша думка. Згідно з нею вважається, що цей вид податку частково перекладається на споживачів через встановлення вищих цін та на постачальників ресурсів через призначення порівняно нижчих цін.

Обидві точки зору щодо реальних платників податку на прибуток корпорацій мають сенс. В умовах висококонкурентних ринків цей податок має всі ознаки прямого податку, тому що конкурентні фірми не в змозі відреагувати на його встановлення (чи збільшення ставки оподаткування) підвищенням рівнів цін товарів. З іншого боку, фірми-монополісти за певних обставин можуть підвищити ціни у відповідь на зростання ставки податку на прибуток корпорацій. У такому випадку частина цього податку буде перекладена на споживачів та постачальників ресурсів для фірми-монополіста. Отже, в останньому випадку податок на прибуток корпорацій набуває ознак непрямого податку.

Якщо говорити про розподіл величини непрямого податку між фірмами та споживачами, то тут також варто взяти до уваги два можливі випадки. З одного боку, оскільки універсальні акцизи охоплюють значно ширше коло товарів та послуг, ніж індивідуальні акцизи, у споживачів є незначні можливості протидії підвищенню цін, спричиненому призначенням податку з продажу чи податку на додану вартість, або ж підвищенням їхніх ставок. Споживачі істотно обмежені в можливостях переорієнтації своїх видатків у бік продукції з нижчим рівнем цін. З іншого боку, індивідуальний акциз (акцизний збір) установлюється, як правило, на вузьке коло товарів. Отже, споживачі в деяких випадках мають кращі можливості для переорієнтації їхнього попиту на товари-замінники. Щоправда, слід враховувати те, що не завжди такі товари-замінники існують. Так, коли акцизний збір призначається на цукор, алкогольні напої, бензин, тютюнові вироби, то для них товарів-замінників практично не існує.

3. Правовий статус податкових органів

 

Поняття податкових органів, що наділені контрольними повноваженнями у сфері надходження коштів до бюджетів та спеціальних цільових фондів у формі податкових платежів можна розглядати у вузькому й широкому значеннях.

Податкові органи у вузькому значенні включають систему органів державної податкової служби як органів спеціальної компетенції у сфері оподаткування.

Податкові органи в широкому значенні — це система всіх органів влади, які контролюють надходження до бюджетів і спеціальних цільових фондів різних обов'язкових платежів податкового характеру.

До переліку органів контролю законодавець включив:

1. Митні органи (органи Державної митної служби України) — стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.

2. Органи Пенсійного фонду України — стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

3. Органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування — стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом.

4. Податкові органи (органи державної податкової служби України)— стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів.

Органи контролю мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі за запитами правоохоронних органів.

Серед органів контролю виокремлені органи стягнення тобто державні органи, які уповноважені здійснювати заходи із забезпечення погашення податкового боргу. Такими органами є виключно податкові органи в особі органів державної податкової служби, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

Загальні засади організаційно-правового статусу органів державної податкової служби, їх функції та правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року.

Система органів державної податкової служби України включає в себе три рівні:

1) вища ланка — Державна податкова адміністрація України:

2) середня ланка — державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

3) низова (базова) ланка—державні податкові Інспекції в районах, містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах.

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

Законом встановлена система підпорядкованості органів державної податкової служби:

- державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України.

- державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

- Державна податкова адміністрація є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року завданнями органів державної податкової служби є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою й своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб—платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

Основними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою й своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

- здійснення контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів;

- здійснення в межах своїх повноважень контролю за обліком, зберіганням, оцінкою та реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна;

- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій 3 питань оподаткування:

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків, інших платежів;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції. їх виявлення, розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення:

- запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

- забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків;

- розшук платників податків, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

- ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

- розподіл спирту між суб'єктами підприємницької діяльності — резидентами України в установленому порядку з оформленням нарядів на одержання спирту та здійснення контролю за його цільовим використанням.

Функції органів державної податкової служби регіонального рівня значною мірою аналогічні функціям центрального рівня, окрім питань щодо видання нормативно-правових та методичних документів, затвердження форм податкової звітності, розробки основних напрямів, форм і методів податкових перевірок, подання звіту про надходження податків до Міністерства фінансів та Державного казначейства, внесення пропозицій, розробки проектів та виконання міжнародних договорів щодо оподаткування, надання ідентифікаційних номерів фізичним особам-платникам податків та ведення Єдиного банку даних про платників-юридичних осіб, внесення пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства та забезпечення виготовлення марок акцизного збору.

У разі, коли органи державної податкової служби регіонального рівня безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.

Перелік функцій органів державної податкової служби місцевого рівня закріплений у статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" і полягає в тому, що саме на цьому рівні виконується основний обсяг безпосередньої роботи з платниками податків щодо здійснення податкового контролю.

 

Контрольні питання:

 

 

  1. Які види місцевих податків та зборів ви знаєте?
  2. Охарактеризуйте прямі та непрямі податки.
  3. Які органи контролю існують в Україні?
  4. До основних завдань Державної податкової адміністрації України відноситься …?

 

НА ПОЧАТОК