ОСНОВИ ГАЛУЗЕВОЇ ЕКОНОМІКИ І ПІДПРИЄМНИЦТВА

ПЛАН:

1.   Поняття про підприємництво.

2.   Види підприємств.

1. Поняття про підприємництво

 

Сутність підприємництва

Ринкова економіка— це економіка вільного підприємництва, тобто система господарювання, заснована на широкому прояві бізнесу. Для того щоб успішно займатися бізнесом, уникнути невдач і провалів, потрібно глибоко розуміти сутність підприємницької діяльності.

Передусім слід з'ясувати, чи однозначні за змістом та економічною сутністю терміни «підприємництво» і «бізнес». Так склалося, що у багатьох людей в нашій країні слово «бізнес» викликає певні негативні емоції, пов'язані з «тіньовою» економікою. Багато в чому це пояснюється тим, що у роки тоталітарного режиму слово «бізнес» ототожнювався з буржуазною «імперіалістичною» системою, легким і великим заробітком на межі криміналу.

Що ж насправді означає цей термін? У перекладі з англійської бізнес («business») — це справа, діло, заняття,

Стисло бізнес можна визначити як економічну діяльність з метою отримання прибутку.

Цей термін характеризує сферу діяльності господарського суб'єкта його економічний інтерес, підприємництво.

А що означає поняття «підприємництво»?

Підприємництво — форма діяльності у сфері виробництва і обміну товарів та надання послуг з метою отримання прибутку.

Поняття «підприємництво» уперше ввів у науковий обіг англійський учений Р. Кантільон. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. А. Сміт трактував підприємницьку діяльність насамперед як діяльність з власним інтересом підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якого підприємці сприяють задоволенню потреб суспільства.

Поняття «підприємець» часто вживають як синонім поняття «бізнесмен», тобто людину, яка організувала свою справу й веде її.

Отже, можна стверджувати, що терміни — «підприємництво» і «бізнес» близькі за змістом, хоча мають свої відтінки. Поняття «бізнес» ближче до безпосередньо практичної, динамічної складової ринкового механізму. Як засвідчує досвід розвинених держав, бізнес — це не легка «прогулянка» до збагачення. Бізнесмен має одночасно думати і про товар, і про його збереження, ціни, поставки, транспорт, покупців, рекламу, податки. Тому ця праця нелегка.

Природно, що таке життя і діяльність винагороджуються високими доходами. Бізнесмен навіть при відносно невеликому обороті отримує в декілька разів більший порівняно з робітником. А при особливо вигідних операціях ці суми можуть збільшуватися багатократно. В той же час бізнесменові не вистачає досвіду або його спіткала невдача, то він може втратити більше, ніж досі придбав.

У сучасному українському законодавстві та засобах масової інформації   застосовується термін «підприємницька діяльність

Підприємницька діяльність (підприємництво) — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність.

Підприємництво дозволяється у будь-якій галузі господарської діяльності, яка не забороняється законом: у промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, у сфері операції з цінними паперами, банківській, юридичній, видавничій та інформаційно-консультативній діяльності. Основними сферами підприємницької діяльності є виробництво (продукції, послуг), комерція (торгівля), фінансове та комерційне посередництво. Отже, підприємництво-це організація корисної виробничої діяльності, спрямованої на випуск товарів і надання послуг.

Основу підприємницької діяльності складає певна форма чи вид власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна.

Суб'єктами підприємницької діяльності виступають:

- фізичні особи, тобто громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності;

- юридичні особи усіх форм власності.

Слід ураховувати, що поняття «суб'єкт підприємницької діяльності» і юридична особа» не збігаються, хоча за змістом дуже близькі. Перше поняття ширше, оскільки суб'єктами підприємницької діяльності можуть пуги не тільки юридичні особи (товариства, кооперативи, спільні підприємства, компанії, різні асоціації, об'єднання тощо), а й фізичні особи або і громадяни.

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, гуду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємницьких структур. Забороняється також займатися підприємництвом тим категоріям громадян, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші кримінальні злочини.

Функції підприємництва

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції:

ресурсну — мобілізація капіталу (фінансів), трудових, матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів;

організаційну — поєднання передових методів організації праці та виробництва із сучасною структурою управління й контролю господарської діяльності підприємств і фірм;

інноваційну —сприяння матеріалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних розробок, проектів у процесі ринкових перетворень.

Закон України «Про підприємництво»

Стаття 1. Підприємництво в Україні 

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Стаття 2. Суб'єкти підприємницької діяльності

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

-          громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

-          юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";

-          об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Найменування суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву. У найменуванні суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи забороняється використання повних або скорочених найменувань органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найменувань, а також найменувань, тотожних найменуванню іншого суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи чи об'єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Види підприємницької діяльності

Згідно із Законом України «Про підприємництво» розрізняють три види підприємницької діяльності. Це:

1. Вільна підприємницька діяльність — підприємець має право без усяких обмежень здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;

2. Ліцензійна підприємницька діяльність — може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом (ліцензією). Ліцензія — це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності. Обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави. Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно отримати відповідну ліцензію та дотримуватися певних умов і правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійних умов). Перелік видів діяльності, яка підлягає ліцензуванню, наведено в Законі України «Про підприємництво». Ліцензія або відмова має надаватися в 30-денний термін після подання заявки.

3. Державна підприємницька діяльність — може здійснюватися лише державними підприємствами (зброя, наркотики, грошові знаки, вибухівки, цінні папери, горілка та ін.).

За функціональними характеристиками виділяють такі види підприємницької діяльності:

1)  виробництво продукції;

2)  виконання роботи;

3)  надання послуг;

4)  торговельна діяльність;

5)  комерційне посередництво.

2. Види підприємств.

 

Підприємства можна класифікувати і досліджувати, спираючись на різні критерії.

Класифікація та групування підприємств:

Підприємства за формою власності: приватне – належить одній особі; колективне – належить колективу людей; державне – належить суспільству.

Формам  власності відповідають певні організаційні форми підприємств.

           

             Форма власності                Організаційні форми підприємств

                                                                                 

 Приватна власність є основою ринкової економіки.

 

Підприємства за масштабами визначаються за такими параметрами:

Параметри оцінки	Малі підприємства	Середні підприємства	Великі підприємства
Зайняті (осіб)	до 50	від 51 до 250	більш ніж 250
Оборот (валовий продукт)	до 10 млн.євро	від 11 до 50млн. євро	більше 50 млн. євро

            За метою діяльності підприємства поділяються на прибуткові та неприбуткові. Для прибуткових підприємств мета одержання прибутку є першорядною. Для неприбуткових підприємств прибуток не є метою діяльності. Але якщо у процесі господарської діяльності їхні доходи перевищують витрати, то різниця цілком повертається у справу з метою її розширення або модернізації.

            Цілі діяльності неприбуткових підприємств (організацій) можуть бути:

• Для профспілок, творчих спілок письменників, композиторів, художників – захист інтересів певних груп людей;
• Для університетів, коледжів, шкіл, клубів – освіта та просвітницька діяльність;
• Для Червоного хреста, товариств милосердя, об'єднань для підтримки людей з обмеженими можливостями – благодійна діяльність;
• Для товарних та фондових бірж – упорядкування ринкових відносин та надання їм більш цивілізованих форм.

Організаційно-правові форми бізнесу

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця.

Однією з основних організаційно-правових форм підприємницької діяльності є підприємства. Вони поділяються на такі види, визначені Законом України «Про підприємства в Україні»:

—  приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

—  колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу;

—  господарське товариство;

—  підприємство, засноване на власності об’єднань громадян;

—  комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

—  державні підприємства, засновані на державній власності, у тому числі казенні.

Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з чисельністю працюючих до:

—  у промисловості та будівництві — 200 осіб;

—  в інших галузях виробничої сфери — 50 осіб;

—  у науці та науковому обслуговуванні — 100 осіб;

—  у галузях невиробничої сфери — 25 осіб;

—  у роздрібній торгівлі — 15 осіб.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Джерелами формування майна підприємства є:

·   грошові та матеріальні внески засновників;

·   доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

·   доходи від цінних паперів;

·   кредити банків та інших кредиторів;

·   капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

·   надходження від роздержавлення і приватизації власності;

·   придбання майна іншого підприємства, організації;

·   безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

·   інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об’єднуватися в:

—  асоціації — договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

—  корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

—  консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

—  концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств;

—  інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія Закону України «Про підприємства в Україні».

Рішення про створення об’єднання (установчий договір) і статут цього об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством. Об’єднання є юридичною особою може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єднання проводиться в порядку, встановленому цим Законом для підпри­ємства. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Відносини, пов’язані з підприємствами в Україні, регулюються зазначеним Законом, а також спеціальним законодавством, (по­даткове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та ін.), що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

Крім підприємств заведено виділяти й такі організаційно-правові форми, як організації та установи.

Організації також можуть здійснювати підприємницьку діяльність. Відмінність підприємства від організації полягає в тому, що підприємства переважно виробляють певну продукцію, товари, а організації, як правило, виконують певну роботу, надають послуги.

Установи в основному надають послуги: культурно-просвітницькі, навчальні, медичні, здійснюють спеціальні послуги (приватні школи тощо).

Господарськими товариствами за Законом України «Про господарські товариства» визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Залежно від форми об’єднання майна і відповідальності розрізняють такі організаційні форми господарських товариств:

—  товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ/LTD);

—  товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ);

—  повне товариство;

—  командитне товариство;

—  акціонерне товариство (АТ).

Найменування товариства має містити зазначення виду товариства, для повних і командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства зазначається в установчих документах товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це товариство, що має статутний фонд, розділений на частини, розміри яких визначаються установчими документами. Кожний учасник ТОВ вносить відповідну частку (пай) і несе обмежену відповідальність за борги фірми у межах своїх внесків.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — це товариство, уставний фонд якого розділений на частини, розміри яких визначаються уставними документами. Учасники ТДВ відповідають за його борги своїми вкладами у статутний фонд, а у разі недостатності цих сум — додатково власним майном у однаковому для всіх партнерів розмірі, кратному внеску кожного. Граничний розмір відповідальності передбачається в установчих документах.

Повне товариство (ПТ), або товариство з необмеженою відповідальністю — це товариство, партнери якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.

Командитне товариство (КТ) — це товариство, до якого входять один або більше учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном (повні товариші), а також один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується тільки вкладом у майно товариства (командитні товариші).

Акціонерне товариство (АТ) — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення акціонерного товариства.

Розрізняють акціонерні товариства:

—  відкриті, акції яких можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

—  закриті, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і з внесенням змін до статуту товариства.

Переваги та вади організаційно-правових форм бізнесу

Одноосібне володіння

Індивідуальний підприємець — це особа, яка веде справу за власний рахунок, особисто управляє бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення його необхідними засобами, самостійно приймає рішення.

Індивідуальне підприємство тісно пов’язане з поняттям «малий бізнес». Підприємство, що знаходиться в індивідуальній власності забезпечує підприємцю максимум простоти та гнучкості, однак, як і будь-яка інша організаційно-правова форма, має свої переваги та вади.

Переваги одноосібного володіння:

—  легко розпочати та припинити бізнес;

—  повна самостійність, свобода і незалежність;

—  максимальні можливості у діяльності, в тому числі моральне задоволення від своєї роботи;

—  конфіденційність діяльності (є можливість зберігати секрети фірми);

—  відсутність спеціальних для одноосібного володіння податків (звичайно податки на доходи фізичних осіб).

Вади одноосібного володіння:

—  необмежена відповідальність;

—  обмежені фінансові можливості;

—  труднощі у менеджменті;

—  невизначеність термінів діяльності (зі смертю власника припиняється діяльність);

—  велике фізичне та психологічне навантаження.

Господарське товариство

Товариство (партнерство) — це об’єднання зусиль і коштів індивідуальних підприємців, коли дві особи чи більше мають спільний бізнес.

Товариства є юридичними особами і можуть займатися будь-якою діяльністю згідно з чинним законодавством.

Переваги господарського товариства:

—  ширші фінансові можливості. У разі поєднання капіталів декількох партнерів фінансовий стан фірми стає стійкішим, з’являється можливість збільшення обсягів виробництва;

—  спеціалізація у менеджменті. Партнери доповнюють здібності один одного. Функції управління можуть бути розподілені, а це означає, що вони виконуватимуться якісніше;

—  свобода та оперативність дій;

—  розподіл відповідальності, в тому числі й за прийняття рішень. Це певною мірою зменшує, порівняно з індивідуальним підприємством, психологічний стрес;

—  товариство, як і індивідуальне підприємство, не є об’єктом подвійного оподаткування. Партнери сплачують податок на свою частку прибутку, як фізичні особи.

Вади товариств:

—  особиста відповідальність за борги фірми незалежно від того, хто у цьому винен. Якщо в одного з партнерів недостатньо власних коштів, інші зобов’язані покрити його частку у збитках;

—  труднощі щодо розподілу прибутку;

—  часто виникають суперечки між партнерами; причини можуть бути різними;

—  труднощі з ліквідацією товариства — важко розділити не тільки майно, а й відповідальність за борги.

 Акціонерне товариство

Цю організаційно-правову форму доцільно розглянути окремо, хоча відмінності між малим АТ і товариством з обмеженою відповідальністю несуттєві. Власниками акціонерного товариства (АТ) є численні власники акцій, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого вкладу в акціонерний капітал. У світовій практиці акціонерні товариства називають корпораціями.

Переваги корпорацій:

—  можливість акумулювати значні кошти. Акції як частки загального капіталу, можуть бути досить малими, що дає змогу залучати як великих, так і безліч малих інвесторів, приватних осіб;

—  обмежена відповідальність, тобто акціонери не несуть відповідальності за борги товариства. Кредитори висувають позов на активи товариства, а не на особисту власність акціонерів. З юридичного погляду, акціонер, що придбав акції, вже не є власником вкладеного капіталу. Він набуває права отримувати дивіденди та брати участь у справах товариства, його відповідальність за борги товариства обмежена розміром вкладеного капіталу;

—  масштаб. Корпорація має змогу залучати значні грошові кошти і оснащувати своє виробництво сучасним обладнанням, наймати висококваліфікованих фахівців та експертів.

—  тривалий життєвий цикл. Існування корпорації не залежить від частки її окремих власників, тобто власників акцій. Корпорація продовжує існувати незалежно від того чи живі ті, хто її створював. Це робить корпорацію привабливою формою організації бізнесу для банкірів і кредиторів, оскільки гарантії повернення займів більш вищі, ніж за інших форм.

—  легкість зміни власника. Власник акцій може з будь-якої причини продати свої акції іншим особам, передати їх у спадок новому поколінню власників. Такі зміни складу власників не порушать бізнес корпорації;

—  АТ має можливість будувати свою діяльність, спираючись на наукові методи управління та професійних менеджерів;

—  можливість змінювати вид своєї виробничої діяльності.

Вади корпорацій:

—  відносно великі витрати на створення. Реєстрація корпорації значно дорожча, ніж одноосібного володіння або партнерства, витрати часу на цю процедуру значно більші. Для підготовки реєстраційних документів потрібна допомога кваліфікованих спеціалістів з права, фінансів, обліку тощо;

—  їх розмір: великі корпорації можуть стати неповороткими, не встигати своєчасно реагувати на зміни ситуації на ринку;

—  подвійне оподаткування (основна вада). Податки перший раз корпорації сплачують до того як доходи будуть розподілені між акціонерами, вдруге сплачують акціонери з отриманих дивідендів.

—  суворіше, порівняно з індивідуальним одноосібним володінням або партнерством, жорсткіші правила реєстрації та звітності про свою діяльність перед відповідними державними установами;

—  складність ліквідації. Найчастіше корпорації припиняють своє існування в результаті злиття або поглинання іншими фірмами. Злиття — це процес формування однієї фірми з двох, раніше самостійних. Поглинання — це придбання однією фірмою іншої.

 

Установчі документи

Важливим етапом організації фірми є складання установчих документів і державна реєстрація. Установчими документами суб’єктів підприємницької діяльності є установчий договір і статут. Вимоги до установчих документів такі.

Установчий договір. У ньому необхідно зазначити:

·   предмет зобов’язання засновника та суб’єкта підприємницької діяльності;

·   зобов’язання щодо виконання раніше прийнятих засновником договірних зобов’язань;

·   відповідальність сторін;

·   порядок вирішення суперечок;

·   термін дії договору;

·   юридичні адреси сторін.

До установчого договору можуть додаватися: список ЕОМ та іншого обладнання, що їй передається, договір оренди виробничих приміщень та іншого майна; контракт про найм директора фірми, перелік послуг, що надаватимуться засновнику, тощо. Установчий договір набуває чинності з дня реєстрації фірми, якщо інше не передбачено договором.

Статут — основний юридичний документ, на основі якого діє підприємство. Статут визначає діяльність підприємства і затверджується власником майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу. У статуті наводиться всебічна характеристика діяльності підприємства. Вимоги до змісту статуту встановлено Законом України «Про підприємства в Україні». У статуті зазначається власник і найменування фірми, її місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок утворення фірми, органи управління та порядок формування їх, компетенція та повноваження трудового колективу та його вибор­них органів, порядок утворення майна, умови реорганізації та припинення діяльності.

У найменуванні підприємства зазначаються його назва (фірма, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) тощо.

До статуту можуть включатися положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та ін. У статуті підприємства зазначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо).

Якщо організаційно-правовою формою є господарське товариство (ТОВ, ТДВ, ПТ, КТ, АТ), слід ураховувати обов’язкові вимоги до змісту установчих документів, визначені Законом України «Про господарські товариства». Згідно із Законом акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору та статуту; повне і командитне товариство — на підставі установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Найменування товариства має містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.

Загальні вимоги до змісту установчих документів товариств:

·   відомості про вид товариства;

·   предмет і цілі діяльності;

·   склад засновників та учасників;

·   найменування та місцезнаходження;

·   розмір і порядок утворення статутного фонду;

·   порядок розподілу прибутків і збитків;

·   склад і компетенція органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів;

·   порядок унесення змін до установчих документів;

·   порядок ліквідації та реорганізації товариства.

До установчих документів можуть бути включені й інші умови, що не суперечать законодавству України.

Статут акціонерного товариства, крім цих відомостей, має містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань про викуп акцій

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю додатково мають містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Обов’язковою вимогою щодо товариства з додатковою відповідальністю є врахування особливостей цієї юридичної форми, тобто учасники ТДВ у разі недостатності сум у межах своїх внесків несуть додаткову відповідальність належним їм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному внеску кожного учасника.

Установчий договір повного товариства, крім загальних відомостей, повинен визначати розмір частки кожного з учасників, форми їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення вкладів.

Установчий договір командитного товариства додатково має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. Стосовно інших вкладників в установчому договорі вказується сукупний розмір їх часток у майно товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Відсутність в установчих документах відомостей, зазначених у законі, може стати підставою для відмови у держреєстрації товариства. До установчих документів можуть бути включені й інші умови, що не суперечить чинному законодавству.

Державна реєстрація підприємництва

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Згідно з чинним законодавством державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом. Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи подаються такі документи:

—  рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) — у випадках, передбачених законом;

—  статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми бізнесу;

—  реєстраційна картка встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію;

—  документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

—  документ, який засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають: реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов’яз­кових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Якщо власник — юридична особа, то додатково подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про реєстрацію юридичної особи, якщо власник — фізична особа, то його підпис на установ­чих документах має бути нотаріально засвідченим.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом впродовж не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані у цей термін внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридич­них осіб), який їм надається органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів. За порушення термінів реєстрації та за вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством. У п’ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу та органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, встановлюваному Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов’язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках установлюється центральним податковим органом України.

В разі зміни назви, організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб’єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов’язані подати документи для перереєстрації. Перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом унесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

 

Контрольні питання:

 

1. Що таке підприємництво?
2. Як ви розумієте поняття «підприємництво», «підприємець» та «підприємницька діяльність»?
3. У чому полягає державна підтримка підприємництва?
4. Кому заборонено займатися підприємницькою діяльністю?
5. Які форми підприємництва?
6. На які види підприємницької діяльності видаються ліцензії?
7. Який ви знаєте основний законодавчий акт, який регулює підприємницьку діяльність?
8. Які існують за класифікацією та групуванням підприємства?
9. Які існують форми власності?
10. Дайте характеристику прибуткових та неприбуткових підприємств.

 

НА ПОЧАТОК