ОСНОВИ ГАЛУЗЕВОЇ ЕКОНОМІКИ І ПІДПРИЄМНИЦТВА

Рис. 2. Крива ринкової пропозиції м’яса птиці

Шкала пропозиції (табл. 2) показує прямий зв'язок ціни і кількості пропозиції продукту. Такий тип зв'язку властивий більшості продуктів, що пропонуються на ринок. Цей зв'язок називають законом пропозиції.

Його суть полягає в тому, що за інших однакових умов, як правило, виробники бажають виготовляти і продавати більшу кількість свого продукту за високої ціни, ніж за низької. Чому? Це, як і у випадку із законом попиту, в основному диктується здоровим глуздом і має теоретичне пояснення.

Емпіричні дослідження показують, що ринкові криві пропозиції для більшості благ мають позитивний нахил. Існує кілька причин цього. Головна криється у законі спадної віддачі. Позитивний нахил кривої пропозиції виражає збільшувані затрати на виробництво додаткової продукції за постійних виробничих потужностей. Так, птахофабрика, що має сталі виробничі потужності, може відгодовувати більше курчат, якщо підвищить платню працівникам, щоб вони понаднормово використовували виробниче обладнання. Крім того, можуть найматися додаткові працівники. Закон спадної віддачі проявиться або відразу, або "врешті-решт", коли додаткові працівники виготовлятимуть все менше і менше додаткового продукту: тому для отримання додаткового обсягу продукту виробники збільшуватимуть ціну пропозиції.

Ринкова рівновага

Рівноважна ціна. Як нам відомо ціна є важливим чинником, який визначає, що, як і для кого виробляти. Тому це вимагає від нас уважніше подивитися на те, як ціни визначаються у ринковій економіці. Як перший крок до опису цього процесу, маємо визначити рівноважну ціну товару.

Рівновага означає стан спокою або баланс між протидіючими силами. Це така ситуація, за якої відсутня тенденція до зміни. Рівноважна ціна - це така ціна, до якої матиме тенденцію наближатися дійсна або фактична ринкова ціна. Це ціна, яка може утримуватися на певному рівні довший час. Будь-яка ціна, яка не є рівноважною, не може утримуватися на певному рівні довго, оскільки діють базові ринкові сили, які стимулюють зміну ціни.

Кращий спосіб зрозуміти, що саме мається на увазі під рівноважною ціною,- це розглянути конкретний випадок, такий, як ринок м’яса птиці . Нанесемо криву попиту (рис. 1) і криву пропозиції м’яса птиці  (рис. 2) на одну площину (рис. 3). Таке поєднання є можливим, оскільки криві попиту і пропозиції виконані з використанням однакових одиниць вимірювання по кожній осі.

Графік, показаний на рис. 3, допоможе визначити рівноважну ціну м’яса птиці . Почнемо з розгляду того, що трапилося б, якби на ринку встановилися різні ціни. Наприклад, за ціни 12 грн. за 1 кг крива попиту показує, що величина попиту на м’ясо птиці  становитиме 60 000 кг на рік, тоді як крива пропозиції показує, що пропонуватиметься 122 500 кг на рік. Таким чином, якщо ціна становитиме 12 грн. за 1 кг, утвориться надлишок або перевищення величини пропозиції над величиною попиту в 62 500 кг, що показано лінією "надлишок". За цих обставин, деяка кількість запропонованого м’яса птиці  не могла б бути проданою. Запаси м’яса птиці  збільшились, і виробники прагнули б зменшувати свої ціни для того, щоб позбутися небажаних запасів. Стрілки вздовж кривих - це напрям, в якому змінюється ціна, якщо на ринку є надлишок. Таким чином, ціна 12 грн. за 1 кг не є рівноважною ціною.

Рис. 3. Рівновага на ринку м’яса птиці

Якби ціна була 2 грн. за 1 кг, то крива попиту показала б бажану для споживачів кількість продукту (110 000 кг), а крива пропозиції - бажану для виробників величину пропозиції (5000 кг). Знову знаходимо розбіжність між величинами попиту та пропозиції м’яса птиці  на рік: величина пропозиції м’яса птиці  була б меншою, ніж величина попиту на неї.

Як показано на рис. 3, була б нестача, або перевищення величини попиту над величиною пропозиції у 105 000 кг на рік, що показано лінією "нестача". За цих обставин деякі споживачі, які (уявно) хотіли купувати м’ясо птиці  за такою ціною, не змогли б її придбати, тобто на ринку м’яса птиці  мав би утворитися дефіцит. В умовах дефіциту конкуренція між покупцями за обмежену кількість товару призводить до зростання ціни, як показано спрямованими вгору стрілками. Таким чином, ціна 2 грн. за І кг не змогла б утримуватись довго. Отже, 2 гри. за 1 кг також не є рівноважною ціною.

Рівноважною є та ціна, за якої кількість попиту дорівнює кількості пропозиції. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту і пропозиції (точка е на рис. 3). За ціни рівноваги нема ні надлишку, ні нестачі. На рис. 3 рівноважною є ціна у 6 грн. за 1 кг. Таким чином, ціна 6 грн. за 1 кг є рівноважною, а 77 500 кг - рівноважною кількістю.

Та ціна, за якою товар продається, є дійсною, а не рівноважною ціною, оскільки, як уже підкреслювалося, дійсною (фактичною) є всяка ціна, за якою товари продаються і купуються. Економісти спрощено припускають, що фактична ціна на ринку вільної конкуренції наближатиметься до рівноважної, оскільки дія ринкових сил штовхає фактичну ціну до рівноважної. Таким чином, коли криві попиту і пропозиції залишаються стабільними протягом довшого часу, дійсна ціна буде прямувати до рівноважної.

Доти, поки фактична ціна на конкурентному ринку перевищує рівноважну, на неї буде тиснути надлишок. Аналогічно, якщо фактична ціна менша, ніж рівноважна, на неї тиснутиме нестача. У першому випадку фактичну ціну конкурентні сили штовхатимуть униз, а в другому - вгору. Таким чином, завжди існує тенденція наближення фактичної ціни до рівноважної. Проте вона не передбачає, що цей рух є завжди швидким. Інколи він може бути тривалим, а інколи фактична ціна ніколи не наближається близько до рівноважної, оскільки за короткий час рівноважна ціна знову змінюється. Підсумовуючи сказане, робимо висновок, що фактична ціна завжди прямує до рівноважної ціни. Цей висновок має велике теоретичне і практичне значення. Проте в багатьох випадках єдине, що потрібно, - це передбачити, зростатиме ціна чи знижуватиметься.

3. Гроші та їх види

Теорії походження грошей

Гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспільства — відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу вчених, але систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму.

Є дві головні концепції походження грошей: раціоналістична та еволюційна.

Раціоналістична концепція базувалася на думці, що гроші виникли внаслідок взаємної домовленості між людьми або через запровадження їх державою. Ця концепція була поширена ще за часів Арістотеля і аж до 18 століття. Але класики (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс) довели безпідставність такої концепції. Головний їх довід грунтувався на тому,що за часів, коли виникли перші форми грошей, фактор взаємної домовленості чи держава не могли відіграти істотної ролі у формування економічних відносин, тим більше спричинити появу грошей.

Засновники класичної політекономії запропонували свою, еволюційну концепцію походження грошей. Згідно з нею гроші з'явилися як результат еволюційного процесу, який поза волею людей призвів до того, що деякі предмети виділилися із загальної маси і посіли особливе місце. Спочатку існували окремі общини, що виготовляли товари і споживали їх лише всередині общини. Проте з часом через створення надлишкових товарів виникла потреба в обміні. Бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну споживчими вартостями не збігалися. Наприклад, власнику зерна потрібна була сокира, а власнику сокири — вівці, а іншому необхідна була сіль. Всі власники товару не могли здійснити обмін своїми товарами, тому що їхні потреби не збігалися.

Поступово учасники обміну виявили серед продуктів обміну такий, котрий користувався найбільшим попитом серед споживачів. Тобто вони виявляли товар, що мав найвищу споживчу вартість. Цей продукт можна було відносно легко обміняти в певний час на будь-який інший продукт. Таким продуктом у певному регіоні могла бути шкіра, сіль, зерно, мушлі тощо.

У міру розвитку товарного виробництва та підвищення продуктивності праці вимоги до грошового товару посилювались. Зокрема посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривалий час утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування перелічених вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх — кусочками металів, спочатку звичайних (залізо, мідь), а потім — благородних (срібло, золото).(див. рис.4.)

Врешті-решт роль грошей взагалі перейшла до нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це сталося в середині ХХ ст. через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей — тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

•по-перше, гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного — грошового;

•по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

•по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин не існує.

Рис.4. Схема еволюції форм грошей

Види грошей

Еволюція форм грошей відбувалася від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші). У сучасний період усі країни світу користуються виключно неповноцінними грошима.

Форми повноцінних грошей:

Спочатку роль грошей виконували предмети першої необхідності, наприклад, зерно, сіль, хутро. Згодом такими товарами стали мушлі, черепашки, дорогоцінне каміння.

Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм. У цей період в одних країнах використовували повноцінні гроші, в інших — неповноцінні. До того ж, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними монетами нерідко використовувалися неповноцінні — білонні — монети, а також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам. Переваги білонної монети (дешевизна, тривале функціонування) допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли повноцінна монета як форма грошей «зійшла зі сцени». І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще складніші вимоги:

1. швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва й обігу. Реакцією на цю вимогу було широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, оскільки виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

2. зростали вимоги щодо скорочення витрат на виготовлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненого цим збільшення маси грошей. Навіть при заміні в обігу золотих монет паперовими банкнотами, але при збереженні розміну їх на золото держави повинні були нагромаджувати великі маси золота, відволікаючи для цього значні обсяги суспільного багатства.

3. сама вартість грошей у нових умовах, що вимагали активного втручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати більш гнучкою, більш податливою до державних регулятивних заходів.

Зазначені вимоги не міг задовольнити жодний товар — продукт людської праці, навіть найблагородніший із металів — золото. Будучи відносно м’яким і маючи високу питому вартість, золото відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат суспільної праці ( у речовому вираженні). Через незначне поширення золота у природі видобуток його не міг встигати за зростанням місткості ринку і потреб його в грошовій масі. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінам, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробництво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якого зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей у попередні віки, в умовах ХХ ст. виявилася нездоланною перепоною для виконання ним цієї ролі. Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю було зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей відбувався поступово. Види неповноцінних(кредитних) грошей: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель – письмове безумовне, нічим не обумовлене зобов'язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказний вексель (трата) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. (рис. 5.).

Рис.5. Простий вексель

Банкнота –в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов’язання повернути його на першу вимогу. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули точно встановленої форми й абстрактності як важливих ознак векселя і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати по них золота. Ця обставина дала можливість банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот . Не покриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія «класичної» банкноти.

Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов’язковий обмін на золото на першу вимогу власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Чек – вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ встановленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму.(рис.6.) Чековому обігу передує договір між клієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунку), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).

Вперше чеки з'явилися в обігу в XVI - ХVIІ століттях у Великобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження.

Розрізняють три основні види чеків:

1.іменний – чек на певну суму без права передачі;

2.на пред'явника – чек без вказівки одержувача;

3.ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.

Рис.6. Чек

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового вираження і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Електронні гроші — це різновид депозитних грошей, які існують у пам’яті комп’ютерів і здійснюють свій рух автоматично з допомогою комп’ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка (рис.7.) — іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки чи паперових платіжних документів. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило витрати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві — «електронні гроші».

Рис.7. Пластикові картки

Квазігроші, або майже гроші, — це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами;

коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, вексель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти.

Функції грошей

У сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція грошей — це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Виокремлюють наступні функції грошей:

1. Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Виконання грошима функції міри вартості передбачає визначення грошової одиниці, яка була б основою для порівняння цін різних товарів. Такою грошовою одиницею у США є долар, в Англії - фунт стерлінгів, які прирівнюються до різної вагової кількості золота. Для зручності грошові одиниці шляхом їх поділу на кратні частини розкладаються в масштабі цін.

Отже, через міру вартості гроші виражають кількість втіленої в товарах суспільної праці, а через масштаб цін - вагову кількість золота, яка міститься в грошовій одиниці та її складових частинах. Тому міра вартості - суспільна функція, а масштаб цін - розрахункова міра, яку може змінювати держава. Зменшення вагового вмісту золота в грошовій одиниці означає девальвацію, підвищення - ревальвацію.

2. Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Вартість товару оцінюється не заради спортивного інтересу, а для того, щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар повинен перейти від продавця до покупця, І тут гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній формі. Тобто, вони повинні бути в наявності. В цій якості гроші виконують функцію засобу обігу, опосередковуючи мінові відносини між людьми з приводу купівлі-продажу необхідних їм товарів (послуг). Виконання грішми цієї функції, з одного боку, розв’язує суперечності безпосереднього товарообміну, бо не потребує збігу актів купівлі-продажу ні в часі, ні в просторі. З іншого боку, поява грошей поглиблює суперечності ринкової економіки, оскільки купівля-продаж товарів може розриватися в просторі і в часі. Продавши свій товар, товаровиробник не зобов'язаний тут же купувати інший. Це створює формальну затримку в процесі збуту товарів, тому що коли за продажем не настає купівля, то в іншого виробника товар не буде реалізованим. Отже, він не зможе купити товар у третього виробника і т.д. Цим створюється формальна можливість криз надвиробництва товарів.

3.Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець - боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу. Необхідність такої функції грошей породжена як відмінностями в часі виробництва й умовах реалізації окремих товарів, так і сезонністю виробничих затрат або заготівель сировини в деяких галузях виробництва (в сільському господарстві, лісозаготівельній промисловості, на підприємствах, що переробляють сільськогосподарську сировину і т.д.). З часом гроші починають виконувати цю функцію й поза сферою товарного обігу: при сплаті ренти, податків, комунальних послуг, тобто скрізь, де вони переходять з рук у руки, не опосередковуючи рух товарів. У сучасних умовах, особливо в розвинутих країнах світу, функція грошей як засобу платежу набула особливого значення. Вона все більше й більше витісняє функцію грошей як засобу обігу. Гроші як засіб обігу, як правило, обслуговують лише дрібний роздрібний оборот, тоді як у гуртовій торгівлі, й тим більше в міжнародній, вони функціонують переважно в якості засобу платежу. Це пов'язано з широким розвитком кредитних відносин і банківської справи, а також появою на цій основі нового знаряддя обігу - кредитних грошей.

4. Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. У цій своїй функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження. В деяких випадках гроші вилучаються з обігу. Об'єктивно це зумовлено потребами ринкової економіки. По-перше, щоб застрахувати себе від різних випадковостей ринку, кожен товаровиробник повинен мати можливість купувати інші товари незалежно від того, коли й за яких умов будуть реалізовані його власні товари. Для цього необхідно мати грошовий резерв, що передбачає його тимчасове вилучення з обігу. По-друге, придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.) теж передбачає попереднє нагромадження грошей, а отже, й вилучення їх з обігу. Коли влада грошей у суспільстві досягла певного розвитку, з'явилися люди-лихварі, для яких нагромадження грошових скарбів стало якоюсь мірою самоціллю. Гроші вилучалися з обігу, ховалися в скринях, закопувалися - перетворювалися на скарби. При обігу золота скарби виступали своєрідним резервуаром, з допомогою якого здійснювалося стихійне регулювання кількості грошей, необхідних для обігу. Як тільки потреби обороту в грошах зростали, вони вилучались із скарбів і починали функціонувати в якості засобу обігу. І навпаки, коли потреба в них зменшувалася, золоті гроші залишали сферу обігу й перетворювалися у скарби. Згодом варварський спосіб нагромадження скарбів поступається місцем прагматичному нагромадженню, основний принцип якого зводиться до того, щоб якомога частіше пускати гроші в обіг, для того, щоб одержувати все більший і більший прибуток. Гроші, що вилучаються з ділового обороту, підприємці зберігають у банках. Банки стають резервуарами, в яких акумулюються грошові засоби не лише підприємців, але й інших .верств населення, центрами, звідки гроші випускаються в обіг і куди вони повертаються знову. Але навіть і за умов розвинутої банківської системи спостерігається посилене прагнення представників бізнесу нагромадити й утримати в своїх руках якомога більше золотих скарбів. Це відбувається навіть за умови, що зберігання золотих запасів у багатьох країнах світу оголошено державною монополією й основна маса скарбів зосереджена поки що в центральних банках і державних казначействах. Функцію грошей як засобу утворення й нагромадження скарбів може виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового обігу мають теж місце спроби нагромадження (збереження) поруч із золотом і паперових грошей. Проте в результаті інфляційних процесів вони швидко знецінюються. Прикладом є катастрофічне знецінення грошових нагромаджень населення України в період 1992-1995 pp., що знаходилися на рахунках ощадного банку країни.

5. Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

З розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за рамки національних кордонів. Відповідно й гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок. У цій функції вони виступають як світові гроші. Виходячи на світову арену, гроші виступають у своєму первозданному вигляді - в злитках золота.

У світовому обороті гроші функціонують насамперед як засіб платежу. Це зумовлюється тим, що розрахунки між країнами здійснюються, як правило, не за кожною угодою (торговельною чи фінансовою), а шляхом заліку боргових зобов'язань через банки.

Необхідність перевозки золота з'являється лише у випадку виникнення заборгованості, яка не покривається шляхом взаємних розрахунків. Незважаючи на те, що природі світових грошей відповідає їх функціонування в формі золотих зливків, у практиці міжнародних розрахунків застосовуються й грошові знаки окремих держав. Причому роль замінників світових грошей виконується валютою тієї країни, яка в певний період посідає провідне місце в світових економічних зв'язках. Так, до першої світової війни в ролі світової валюти функціонував переважно англійський фунт стерлінгів. Згодом ця роль перейшла до американського долара.

Контрольні питання:

1. Які види грошей ви знаєте?
2. Які функції виконують гроші?
3. Назвіть властивості грошей.
4. Чим відрізняються готівкові і безготівкові грошові кошти?
5. Сформулюйте закон грошового обігу.
6. Що таке конкуренція?
7. Охарактеризуйте цінову конкуренцію та конкуренцію якості.
8. Які види конкуренції ви знаєте?
9. Що таке попит?
10. Які фактори і як впливають на рішення людей купувати чи не купувати товари?
11. Сформулюйте закон  попиту.
12. Сформулюйте закон пропозиції
13. Що таке ринкова рівновага і коли вона досягається?
14. Які види ринків ви знаєте?
15. Назвіть місця, де стикаються попит і пропозиція.
16. Чим загрожує суспільству контроль над ринками?